Педагогічний колектив ліцею відвідав Національний заповідник «Хортиця»

21 жовт. 2013
20.10.2013 року педагогічний колектив ліцею відвідав Національний заповідник «Хортиця»

20.10.2013 року педагогічний колектив ліцею відвідав  Національний заповідник «Хортиця»

 

 

У межах міста Запоріжжя, індустріальної столиці півдня України, є заповідник зі статусом національного – о. Хортиця з прилеглою територією.

Хортиця – найбільший острів не лише на Дніпрі, а на усіх річках Європи, довжиною 12 км, шириною 2,5 км. Його площа складає близько 2,5 тис. га. На думку вчених, він утворився більше 2 мільйонів років тому у результаті геологічного розлому, який відколов частинку Українського кристалічного щита. Природа острова унікальна. На його території поєднуються усі ландшафти України: плавневі ліси та луки, справжні та петрофітні степи, скелясті відшарування гранітів, балки, нагорні діброви, висячі болота, озера.

Тут понад тисяча видів рослин, стільки ж видів комах, дві сотні видів птахів, два десятка видів ссавців. Багато з них потрапили до Червоної книги України.

Людина оселилася на Хортиці ще в добу пізнього палеоліту (десь 35 тис. років тому). В добу енеоліту (6 тис. років тому) тут перебували представники величезної археологічної культури – середньостогівської, – яка отримала назву від хортицькою скелі Середній Стіг, де були знайдені її пам’ятки. На думку дослідників, саме середньостогівці вперше приручили коня.

Цікавим в історії Хортиці є період бронзи. Досліджені пам’ятки ямної, катакомбної, зрубно-сабатинівської, білозерської культури, культури багатопружкової кераміки. Найяскравіші серед них – святилища, що мали культове призначення, а також використовувались для спостережень за небесними світилами.

У VІІ-V ст. до н.е. на Хортиці з’являються войовничі скіфи, що підкорили все степове Причорномор’я. У 90-х роках минулого століття археологи заповідника дослідили скіфське городище-фортецю на скелі Совутиній. Скіфи також залишили по собі кургани, ґрунтові поховання. Хортицькими степами хвилями пронеслись і інші кочівники: сармати, гуни, авари, хазари, печеніги, половці, татари.

Не залишили поза своєї уваги острів і слов’яни. З Х по ХІV ст. на півдні Хортиці існувало слов’янське поселення Протовче, яке займалось господарством і контролювало Протовчий брід. Саме до цього періоду відноситься перша письмова згадка про Хортицю. У праці візантійського імператора Костянтина Багрянородного «Про управління імперією» (952 р.) згадується наш острів під іменем Святого Георгія і говориться про слов’ян, які, подолавши важкий шлях порожистою частиною Дніпра, приносили біля величезного дуба жертви язичеським богам.

Найславетнішим у історії Хортиці є період запорозького козацтва. Тут на невеличкому острові Мала Хортиця у 1552 р. князь Дмитро Вишневецький, згуртувавши козаків, побудував фортецю («городок»), що стала прообразом Запорозьких Січей. За різними джерелами, на Хортиці побували славнозвісні козацькі ватажки – Яків Шах, Петро Конашевич-Сагайдачний, Марк Жмайло, Іван Сулима.

Залишила на Хортиці свій слід і російсько-турецька війна 1735-39 років. Армія Російської імперії для свого прикриття спорудила на території острова систему укріплень – так званих редутів. А на острові Мала Хортиця, де колись Вишневецький спорудив укріплення, була побудована суднобудівна верф. В той час біля Хортиці стояло 408 кораблів різних типів, деякі із них до цього часу лежать на дні Дніпра. Гідроархеологи заповідника вже підняли, дослідили й реставрували «козацький човен», «бригантину», «дубок», які вже показують туристам у реставраційному повільоні.

У ХVІІІ ст. Хортиця стає місцем козацьких промислів. Козаки тут зводили зимівники, де займалися мисливством, скотарством, бджолярством і особливо рибальством.

Після зруйнування Запорозької Січі у 1775 році, імператриця Катерина ІІ передала Хортицю князю Григорію Потьомкіну. Той планував побудувати на острові палац, закласти фруктовий сад, облаштувати парк, але незабаром передає його казні. У 1789 році на запрошення російського уряду із німецького міста Данцига сюди прибули переселенці-меноніти. Прожили вони тут 130 років, займаючись господарством, а у 1916 р. продали Хортицю Олександрійській управі.

В роки Громадянської війни Хортиця стала свідком запеклої боротьби за владу між більшовиками, врангелівцями та військами УНР. У першу п’ятирічку й у роки будівництва ДніпроГЕСу на Хортиці з’явились поселення дніпробудівців. З 1930 р. територія острова стає експериментальним майданчиком Всесоюзного науково-дослідного інституту електрифікації сільського господарства і поступово вкривається мережею полів, садів, ферм та селищ.

У роки Другої світової війни острів був окупований гітлерівськими військами. Після війни великі підприємства Запоріжжя побудували на ньому оздоровчі заклади – санаторії, профілакторії, піонерські табори, бази відпочинку.

У 1958 р. Хортиця була визнана пам’яткою природи місцевого значення, а у 1963 – республіканського. У вересні 1965 р. Хортиця оголошена Державним історико-культурним заповідником. З метою збереження у природному стані унікальних пам’яток геології (виходи докембрійських кристалічних порід), наскельної рослинності, рідкіcних та зникаючих видів рослин на ділянках цілинних степів, байрачних та заплавних лісів, постановою Ради Міністрів Української РСР № 500 від 28.10.1974 р. на території історико-культурного заповідника «Хортиця» створено заказник загальнодержавного значення «Дніпровські пороги» загальною площею 1383 га. У 1993 р. заповідник отримує статус Національного. 9 листопада 2005 року 24-а сесія Запорізької міської ради (уперше в Україні) ухвалила рішення про передачу усієї землі Хортиці, прилеглих островів і правобережної Вирви заповідникові з правом постійного користування. Головне завдання Національного заповідника «Хортиця» – виявлення, дослідження, збереження і популяризація пам’яток історії та природи. А ще – відновлення природного середовища легендарного острова, якому нанесла шкоди безвідповідальна діяльність людей і який вже потребує захисту.

 

Сторінка Інтернету www.ostrov-hortica.org.ua/